Суспільство

– Якщо чесно, я хотіла від тебе тільки дитини.

Це оголошення Сергій вичитав у рубриці «Знайомства» кілька років тому. Точніше, короткий лист незнайомої жінки. Про те, що в тридцять з хвостиком років дуже незатишно жити одній.

Що доля досі не подарувала їй зустріч з тим єдиним, який зрозумів і розділив радість, і негаразди. Чи став хоча б надійним другом. Замість адреси або номеру мобільного коротка таємнича підпис: Наталя.

І номер абонентського ящика, на який можна писати.Чомусь кілька разів перечитав оголошення. А на наступний день почав писати лист незнайомки.

Те, що він теж самотній. Що йому майже сорок, а ні сім’ї, ні дітей. Був одружений.

Але життя не склалося. Розлучився. У колишньої дружини давно нова сім’я, а він до цих пір один.

Хочеться вже чогось свого, рідного. Повідомив адреса, телефон. Якщо Наталія забажає, нехай відгукнеться, а там і зустрінуться.

Кожен день заглядав в поштову скриньку. Листа не було. Мовчав і телефон.

Друзі настирливо запрошували на пиво або яку-небудь вечірку. Не хотів нікуди йти. Навіть від недільної рибалки відмовився.

Раптом Наталя зателефонує на домашній? Боявся пропустити дзвінок.Одного разу ввечері в трубці пролунав незнайомий жіночий голос. Сергій відчув – це вона, Наталя.

– Я чекав на вас, – випередив її пояснення. – Що ж не відгукувалися так довго.– Я вже одного разу поспішила, – голос у трубці притих, повертаючись, напевно, думками в минуле.

Він хотів сказати, що теж колись поспішив. Але ніхто в житті на всі сто відсотків не знає, як краще вчинити.Не встиг.

Щось роз’єднав їх, в трубці пролунали короткі гудки. Він злився на зв’язок, на цю жінку, яка, невідомо чому, растревожила душу. І як? Через оголошення в газеті! Навколо стільки претенденток на його руку і серце.

Але коли знову задзвонив телефон, зрадів. Намагався домовитися про зустріч. Де, коли? Наталія охолодила його пориви.

Навіщо поспішати? Дізнаються один про одного трохи більше, тоді зустрінуться. Вона йому ще обов’язково зателефонує.Сергій чекав вечірніх розмов.

Цієї ніжності і таємничості. Не розумію одного: чому вони спілкуються тільки по телефону? Чому не можуть зустрітися? Не хотів чекати. Якось Наталя назвала йому номер свого домашнього телефону.

Це вже була ниточка, за якої людини можна знайти. Не полінувався – перегорнув весь телефонний довідник. І наткнувся на потрібний номер.

Тепер Сергій вже знав прізвище, вулицю, номер будинку. Відшукати квартиру було неважко. У дворі завжди знайдуться цікаві, ті, хто про чуже життя знають більше, ніж про власну.

Купив червоні троянди, шампанське, коробку цукерок. Уявляв, як подзвонить у двері. Вибачиться за несподіваний візит.

Втім, крім чашки кави він ні на що не претендує. А можна посидіти і просто так. Був упевнений, що Наталя зрозуміє, пробачить.

Він лише хоче побачити її.Натиснув на кнопку дзвінка. Чув, як хтось довго йшов до дверей.

Нарешті клацнув замок. Сергій представляв Наталю саме такий. Красиве молоде обличчя в обрамленні каштанового волосся.

– Я думала, це сусідка. Вона іноді заходить поговорити. А це, напевно, Ви, мій телефонний знайомий? Як же Ви мене розшукали? Треба було все-таки попередити.

Я б хоч протез наділу. А так я його знімаю, незручний, тисне. Кажуть, імпортний краще, але на нього грошей немає.

Сірі очі дивилися іронічно й глузливо.– Що ж ви, Сергій, стоїте на порозі? Чи вже передумали заходити?Тільки тепер він помітив, що Наталя спиралася на милиці.– Та ні.

Хоча я дійсно трохи здивований. І винен. Це – Вам, – простягнув квіти.

Вони сиділи у затишній кухні. Пили каву і шампанське.– Знаєте, я теж трохи винна.

Що не сказала відразу. Про те, яка я, – сірі очі злякано сховалися під вії.– Ви дуже гарна, Наталя, – притулив долоню до її щоки.

– Якщо б я був художником, намалював би ваш портрет.То шампанське подіяло, чи дійсно його хвилювала красива жінка, що сиділа навпроти. Та й навіщо псувати вечір? Сергій зараз не хоче слухати, що сталося з нею, яка саме біда.

Сьогодні вони не будуть розмовляти про сумне. Він навіть не знає, чого хоче більше: залишитися або піти.Наталія допомогла йому.

– Вам пора, Сергій. Завтра на роботу. А мені – в поліклініку, повинна пройти чергові обстеження.

Ну ось, здавалося б, і все. На наступний день Наталя не подзвонила. Ні потім, ні через тиждень.

Сергій не витримав. Приїхав знову без попередження. Без слів притиснув до себе Наталю.

У них було багато днів і ночей. Виконаних довірливою ніжності і турботи.– Я чекаю дитину, – повідомила вона одного разу з усмішкою.

Йому треба було зрадіти. Сказати щось особливе. Але як же так? Про дитину вони не домовлялися.

Це ж почнуться нові клопоти, проблеми. Дізнаються у нього на роботі.– Досі про нас ніхто не знає? Невже, Серьожа?Уникав погляду.

Насправді, він приховував свої стосунки з Наталею. Якщо чесно, то боявся. Насмішок товаришів, докорів рідних.

Стільки часу всі чекали його одруження. Не раз навіть жартували, що Сергій шукає принцесу. І хто знає, чи зрозуміли б вони його.

– І як би сприйняли мене? Чому ж ти не договариваешь, Серьожа? Того, що ти просто соромишся мене, – гірка складка лягла в куточках губ жінки.Він намагався пояснити. Що хотів усіх підготувати.

Але слова були непереконливі. І тоді як в перший день їхньої зустрічі, Наталя прийшла йому на допомогу.– Я поїду до батьків у село.

Мені тепер треба більше свіжого повітря.Не питала його ні про що, не зобов’язувала. Адже він їй нічого не обіцяв, про одруження у них, справді, не було й мови.

Думав про це самотніми вечорами. А потім якось потроху повернулися старі друзі, завелися нові знайомства, інші жінки. Іноді згадував Наталю, її тонкі руки, запах волосся.

Приховував від самого себе, що сумував за нею.Вона подзвонила йому ще раз. Я вже в місті, Сергій.

Мені пора народжувати.Він обіцяв прийти.– Як хочеш.

Якщо чесно, я хотіла від тебе тільки дитини.Ось, здається, і вся історія. Чоловік, який зайшов, щоб розповісти її, на мить замовкає.

Мовчу і я. Що тут скажеш? Мені хотілося б, щоб у цій історії було інше закінчення.– Мені теж, – ніби вгадує мої думки Сергій.

– Але, на жаль, нічого не повернути.У нього є все. Успішний бізнес, обставлена новими меблями квартира, дорога машина.

Якось проїжджав біля дитячої поліклініки. І раптом побачив Наталю. Йшла за руку з маленьким хлопчиком.

Щось завмерло всередині. Малюк схожий на нього. Зупинив машину.

– Сідайте, підвезу.Вийшов з машини, щоб допомогти Наталці. Вона здивовано глянула на нього.

– Ви нас запрошуєте? Але я Вас не знаю.Між ними пролягла довга секунда мовчання. Наталя ще раз прошепотіла:– Не знаю.

Вибачте, Сергій.Історія про життя.Сподобалася історія!? Не забувайте ставити та підписуватись на канал.

Читайте інші історії з життя:Сестра вимовила дуже дивні слова на весіллі: – «Руся, ти не повинна бути ідеальною дружиною, запам’ятай! Стань щасливою!»—Давно хотів тебе запитати…
Скажи чесно, ти не шкодуєш, що вийшла за мене? — Що за питання? — Напевно, я тебе розчарував.У 14 років у мене з’явилися мачуха, яка стала мені ближче рідної матері, і я дізналася, що таке справжня батьківська любов.

Related posts

Leave a Comment